Історія школи

Заснування слободи пов'язане із будівництвом у ній першої церкви. Створення Свято-Вознесенського храму пов'язане із заснуванням перших церков - П'ятницької та храму Святої Параскеви.

1741 р. - за клопотанням Харківського полкового судді Олександра Чорноглазова (жителя слободи Люботин) місцевими властями було дозволено будівництво храму Святої Параскеви в слободі.

1805 р. - відкриття Харківського університету, що сприяло розвитку освіти на Харківщині

1805 - 1811 р. - будівництво кам'яної церкви Святої Параскеви.

1836 р. - Церква Святої Параскеви освячена в храм в ім'я Вознесіння Господня.

З 1843 р. священиком Вознесенської церкви було призначено Григорія Томашевського, який доклав чимало зусиль для оздоблення храму та церковної садиби, для будівництва кам'яної дзвіниці, виховання парафіян, сприяв культурному розвитку слободи та поширенню ідей християнства серед місцевого населення, зробив значний внесок у дослідження історії слободи тим, що опублікував в "Харьковских губернских ведомостях" декілька досить детальних описів про Люботин та люботинців, що й сьогодні є цінним джерелом для вивчення місцевої історії.

1843 р. - відкриття церковнопарафіяльної школи при Свято - Вознесенському храмі зусиллями Григорія Томашевського. ("История городов и сел Украинской ССР").

1846 р. - засноване приходське училище з 4-річним терміном навчання, у якому діти продовжували навчання після церковнопарафіяльної школи.

1911 р. - створене Люботинське товариство освіти

Училище існувало на кошти сільського товариства. До нього могли вступати діти всіх верств тодішнього суспільства, як дівчатка, так і хлопчики, але не менші віком восьми років, а дівчатка - не старші 11 років. За навчання дітей ніякої плати не вводилось, але, незважаючи на це, кількість дітей, що навчалися в школі, була незначною. Учні навчались "Закону Божию по краткому Катехизису и священной истории; чтению по книгам церковной и гражданской печати и чтению рукописей; чистописанню; четырем первым действиям арифметики".

Заняття в училищі розпочиналися після закінчення польових робіт і продовжувались до їх початку в наступному році, тобто не більше 4 - 5 місяців.

З моменту передачі школи земству у 1864 році кількість учнів зросла у 2 рази, замість одного почало працювати 3 вчителі.

У 1868 році у цій школі навчалося 113 хлопчиків та дівчаток, працювало три вчителі. Витрати на утримання школи на рік становили 249 крб. У цьому ж році на сході селян слободи було прийняте рішення про утримання школи за рахунок місцевих зборів.

У липні 1917 р. при паровозному депо було створено революційний військовий штаб, а також озброєний загін робітників (міліція). У складі загону були О.П. Радченко, М.С. Кондаков, П.М. Барчан, М.Г. Солодченко П.Л. Горельчаник, І.Т. Нечипоренко, Д.Д. Губаренко, В.М. Глуходід, А.Р. Гончаров, С.С. Масюк та інші. Фактично цей озброєний загін робітників став основою для створення через півроку першого військового формування робітників у нашому місті.

У цей неспокійний час школа залишилася без палива, вчителі - без зарплати. Не зважаючи на всі негаразди, жоден з вчителів не змінив роботу, а школа продовжувала щоденно працювати. Навчалися в холодному приміщенні, діти сиділи в одязі, чорнило виготовляли з бузини, буряків, сажі, тому воно систематично замерзало.

У 1918 р наша школа була переведена під керівництво залізниці, яка готувала для себе кваліфіковані кадри на базі ЗОШ №12 (сучасної ЗОШ №5)

Революційні події 1917 р. корінним чином змінили становище релігії та церкви в державі. Більшовики відділили церкву від держави і школу від церкви. Релігія перестала бути обов'язковою для всіх. Було ліквідоване викладання в школі релігійного віровчення. Громадяни отримали право вести антирелігійну пропаганду. Пізніше (1935 - 1936 р.р.) церква, яка розпочала історію нашої школи, була перетворена на клуб.

У 1920 рік - це семирічна, а згодом десятирічна школа № 12 Південної залізниці.

Друга світова війна 1939-1945

У роки Другої світової війни Люботин двічі був окупований нацистськими загарбниками: в період з 20 жовтня 1941 р. до 19 лютого 1943 р. і з 8 березня до 29 серпня 1943 р.

У ході Курської наступальної операції 23 серпня 1943 року було звільнено Харків. Долаючи жорстокий опір ворога, відбиваючи численні контратаки нацистських військ, частини 84-ої Харківської стрілецької дивізії 26 серпня 1943 р. підійшли до окраїн Люботина. На підступах до Люботина полк потрапив в оточення. Командир полку та начальник штабу опинились за межами полку. Командування взяв на себе командир третього батальйону Орлов Костянтин Олексійович. Він уміло розташував підрозділи полку, зосередивши головні сили у напрямку Водяного. У жорстокій битві з ворогом полку вдалося вийти з оточення та зайняти Водяне.

Бої за місто тривали три дні. 29 серпня 1943 р. війська 53-ї армії повністю звільнили місто від

Спогади Анакіної Людмили Трохимівни, учителя нашої школи

До Другої світової війни я встигла закінчити 1 клас і перейти до 2 класу. Восени 1941 року нацистські війська захопили Люботин. Протягом двох років окупації нашого міста я ніде не вчилася. В приміщеннях нашої школи (було тоді 4 корпуси) був табір для радянських військовополонених (солдатів).

Вся територія школи була огороджена колючим дротом, охоронялась поліцаями. Ми, дітлахи, інколи бігали до нашої школи, щоб передати голодним військовополоненим хоч якусь їжу (огірок, помідор, яблуко, бо хліба у нас самих не було). Старались передавати тоді, коли близько не було охоронників.

На все життя запам'ятався мені жахливий випадок, коли я передавала полоненому радянському солдатові великий помідор через колючий дріт і не помітила охоронця, який раптом звідкись взявся. Він з усієї сили вдарив прикладом гвинтівки полоненого по обличчю крізь колючий дріт. Обличчя полоненого залилося кров'ю, бо колючки прямо вп'ялися в обличчя. Я страшенно перелякалася і побігла додому.

Багато спогадів залишилося в моїй пам'яті про тяжке життя при окупантах. Ось іще одна згадка. Напцисти зігнали на площу біля нашої церкви юнаків та дівчат, яких забирали в неволю до Німеччини (в нашій церкві нацисти тримали коней, тобто вона була конюшнею). Жахливо було чути людське прямо - таки ревище - голосіння, коли нацисти силою відривали хлопців та дівчат від матерів і гнали їх по шосе в бік Харкова, щоб звідти відправити до Німеччини.

Після вигнання з Люботина нацистських загарбників 29 серпня 1943 року я пішла вчитися до 2 класу Люботинської семирічної залізничної школи №12, тобто нашої теперішньої школи.

З 1944 по 1966 рік заклад існував як восьмирічна школа, а з серпня 1966 року - реорганізована в Люботинську середню школу №5.

Починаючи з 1991року, навчальний заклад діє як Люботинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5.

На території навчального закладу розташовані навчальний корпус початкових класів (1901 рік побудови), майстерня (1960 рік), навчальний корпус основної школи (1966 рік), їдальня (1870 рік).